Пятниццо, 19.10.2018

Авторский блог Назара Коваленко

И чтоб никто не знал..

Главная » 2011 » Ыюдль » 4 » Папарочені
Папарочені
01:51

Звіт з виступу гурту Papa Roach 29 червня 2011 в Києві.

 Я вже вихвалявся тим, що купив білет заздалегіть тож тепер стояв та журно дивився у вікно тролейбуса на хмари що саме пропливали над Києвом. Це була бодай не єдина річ, що могла зіпсувати мені настрій в цей вечір. Бо сьогодні в Києві мають виступити Papa Roach.

Отримавши першу звістку про їх приїзд я трохи вагався: хлопці вже мали приїздити в Україну, але тоді "перенесли” свій концерт на... пару років. Я ніколи не вірив такі довгострокові переноси, тож особливої надії не плекав. Проте далі пішло офіційні підтвердження та всі сумніви розвіялися.

Цікаво, але на офіційній сторінці в фейсбуці концерт був заявлений як такий, що проходить в Kiev, Russia. Це викликало моє і ще багатьох людей негодування щодо стереотипів про нашу країну. Весь івент був забитий коментами що це все таки не Росія, але воно так і лишилося.

Тим не менш, приїхаши до Альта Експо я всеж переконався що якщо Папароч кудись і приїде, так це в Юкрейн. На годиннику 19:45, на квитку вказано 20:00. Через декілька хвилин я дізнаюся що концерт перенесли на 19:00 і я вже пропустив виступ українських Вайтів (W.H.I.T.E.) Черги майже немає (15 чоловік для концерту не є чергою) і майже зразу я опиняюсь в залі де саме лунають звуки саундчеку (тоді я ще думав що готується перший розігрів).

Моя супутниця знаходить своїх знайомих. Це мене дуже тішить, навіть не дивлячись на те, що вони нас і інформують про зміну часу початку, бо відмовити знайомій в компанії на концерті не міг але дуже хотів "пошкваритися” у роковому крауді, а з дівчатками там не місце (ну, це вже звісно залежить від хворості окремо взятого індивіда). Мої новоспечені знайомі не виглядають як-такими охочими побіситися сьогодні тож я відкланяюся і лишаю їх біля звукооператорів.

Проходжу далі в залу. Щодо зали перед концертом було дуже багато нарікань на кшталт "канцерт в палатке – бугага”. Я знаю це місце ще з першого курсу, тут було чи то Ідеологія, чи то Терапісейшн. І тоді в мене не виникло жодних нарікань на місце проведення. Тож і цього разу все виглядало нормально і вентиляція працювала як у всіх штатних залах та виставкових комплексах як Експоцентр та Палац Спорту. Тобто поки я просто стою і споглядаю виступ Rhyme (Italy) мені ані трохи не спекотно.

Окрім мене хоч якось реагує на виконавців (до таких дій відносятся пострибування на місці, хорнапи та інші рухи верхніми кінцівками) приблизно чверть залу. При чому я стою з краю натовпу тож намагаюся просунути своє смертне тіло якомога ближче до людей з таким самим діагнозом. Тим часом вокаліст завіряє що "ю ра де мост ємєйзін оудієс ін де ворлд” на що зал відповідає більше єхидними посмішками ніж скандуванням. Фраза "U know guys, we were in Moscow yesterday. And there was loud. But I'm shure u can be much louder!” збирає значно більше овацій і більш схожа на спробу запалити товпу ніж на спробу полизати зад.

Тож на останній пісні райму в метрах п’яти попереду мене починається невеличкий слем тож я полегшено зітхаю, адже при такій публіці в мене з’явився острах простояти весь концерт "рюкі-в-брюкі”. В три кроки долаю натовп, що відмежовував мене від слему і ловлю фан хвилини так три.

Далі грають Mellowtoy (also Italy) і на одній з останніх пісень "Fuck” гасне світло... Через лічені хвилини проблему вирішують і гурт просить всіх зробити "сьоркл” на що хлопці посередині залу роблять дві стінки з простором між ними. Дуже ржачно дивитися як хлопчики та дівчатка, певно, не розуміючи що відбувається зиркали очиськами то вправо то вліво по живому коридору. Хтось біля мене каже "ета навернае для папароча... ані сечас на сцену тут вихадіть будут”.

Three, two, go! Під останній зойк вокаліста чоловік так 30 зіштовхуються посередині коридору вщент розчавлюючи сподівання моєї нещодавньої сусідки побачити папароч на відстані витягнутої руки.

Гурт закінчив під задоволені вигуки учасників слему участь в котрому мені забезпечило майже найкраще місце в фан зоні (коридор був рівно по центру і тягнувся аж до віп зони). Люди з помітним острахом заповнюють простір минулої штовханини.

Всі безпомилково знають, хто має виступити зараз. Зал потроху починає скандувати "pa-pa-roach” (сусіди зліва "снє-гу-рач-ка”) і під ці звуки в залі знову вимикається світло, що знову викликає короткотривале пожвавлення в публіці.

Минають десятки хвилин в мороці: натовп співає топ попьюлар пісні хедлайнерів а потім геть зовсім замовкає. В якийсь момент (десь після півгодини очікування) починає з’являтися думка що нічого сьогодні вже не буде. Але в саме цей момент на сцені з’являється один із організаторів, котрий без мікрофону повідомляє перші ряди аудиторії що живлення відновлять через хвилин 10 і концерт все таки буде. Новина пошепки розноситься залом і зустрічається оплесками. Ледве не захлинувшись надія спльовує залишки сумнівів і живе далі. Ми чекаємо.

Перші прояви світла та звуки саундчеку зустрічають тепліше, аніж усі гурти підтримки разом узяті. Сам саундчек, до речі, проведено дуже красиво, тобто майже без виводу його на акустику. Тож було досить несподівано почути підґрунтя до "Gettin' away with murder” і самого соліста на сцені.

Під час очікування в темряві я накручував в собі опасання, що навіть якщо гурт вийде на сцену публіка відреагує на нього вкрай мляво через довготривале очікування. Та зараз, стрибаючи в унісон з усім залом та співаючи гучніше, ніж це дозволяє робити Якобу місцева акустична система я мав свої страхи повністю розвіяними. До речі, багато хто буде на наступний день хнюпати, що вони чули "талпу а нє саліста”. Я так розумію, що це народ, котрий стоїть по краям концертної зали і вперше прийшов взагалі на масовий музичний захід. Бо, о дідько, як це кльово. Кльово розуміти, що зал сам співає всі пісні, і йому не треба кричати щось на кшталт "All together!” чи робити якісь жести.

Пісні три мені фанилося файно, не зважаючи на те, що дівчатко, котре стояло попереду явно не розділяло думки щодо правильності поводження на рок концертах, тож намагалася всіляко виставляти лікті і тому подібне. Але мені то ані трохи не заважало.

"Guys, why I don't see a mosh here... Let's make a big one: from California to Kiev” і я знову кручу головою в пошуках людей, готових зробити це. Помічаю натовп праворуч від сцени, котри вже успішно почав, тож не гаючи часу прямую навпростець до них, по дорозі інформуючи людей куди саме я пруся. Люди з деяким острахом розступаються тож я вже на словах "whooo hoo — never give it up” врізаюся в штовхаючийся натовп, натовп врізається в мене ну і пішло-поїхало.

Чогось багато наших співвітчизників вважають таку активність як слем вкрай некультурним та тупим. Звісно, нехай читач вважає як він того забажає (ого!), але на мою думку це найкрутіший відрив на відповідних заходах. Я розумію, що дівчатка бояться тієї штуки і то є нормально: не їхнє то діло міситися (к слову саме на папарочі двоє дівчаток доволі успішно брали участь в тій всій штовханині що тільки підтверджує безпечність того дійства). Я розумію що це є доречним тільки на відповідних івентах: на концерті класичної музики треба корчити замислену та витончено поглинаючу музику пику, в диц-тиц клубах ту пику треба робити вкрай пафосною (з огляду на моє єдине відвідування форсажу). Але тут і зараз "ета рок, дєтка” і це генерує всередині мене стільки позитивної енергії, що виплеснути її простим поплескуванням в долоні і короткими вигуками "браво” я не можу.

Я не хочу когось агітувати на участь в таких штуках, я просто хочу щоб люди розуміли "пачему еті дібіли талкаюцца?!?” (негодує пацанчік на спорті, котрий прийшов на концерт в супроводі дівчині, котра йому щось там роз’яснює на вухо) і не дивилися на це як на щось страшне та дике. Повторююся: це набагато безпечніше ніж їздити в метро в годину пік: в слемі піднімають тих хто впав, а не добивають.

Взагалі саме слемування на окремо взятому тому концерті було дуже крутим: деякі фішки я взагалі відкрив для себе вперше і все це проходило у вкрай дружній атмосфері. За що моє велике дякую всім без виключення учасникам того дійства.

Поки наша невеличка (20-30 чоловік) компашка дубаситься я встигаю помічати навколо активну діяльність залу загалом, що зумовлено активною роботою фронтмена з останніми. Декілька разів всі разом сідали на підлогу і робили великий "джамп”. Мене значно тішить коли не тільки я, але і люди навколо мене відриваються значною мірою, це створює те, що не підвладне ендорфінам: якесь таке відчуття радості-гармонії. Це можна впевнено називати наркотиком, адже тільки перетнувши межу залу по закінченні концерту я чітко розумів що хочу ще.  

Київ 2011

Чистину посту розміщено автором на блозі live.bete.tv та на last.fm

Просмотров: 421 | Добавил: humy | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 2
2  
Дійсно круто)
А що таке "блочег"?)

1  
круто напевно було...)

нічо так блочеГг замутив)))

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]