Пятниццо, 19.10.2018

Авторский блог Назара Коваленко

И чтоб никто не знал..

Главная » 2011 » Ыюнь » 28 » Стіли та парасольки
Стіли та парасольки
17:05

 Звіт з фестивалю індустріальної музики Energy Open Air.

Прийнято робити висновки у кінці звітів але я хочу зробити його зараз: для мене не існує більше такого визначення як нєфор. Freaks aren't fraeks anymore.

В пості може промайнути жаргонна та ненормативна лексика, котра використовується з метою точніше передати переживання автора, а не показати що останній вміє лаятися.

На кінець червня я мав закриту сесію, невідкриту практику та роботу. Все це створювало умови відриву на минулих вихідних. Тож, за попереднім запрошенням друга і за попередньою моєю згодою ми запланували зустрітися на метро Політехнічний інститут в суботу вранці.

Ледве встигнувши після нічної прогулянки по Києву забігти в гуртожиток та спантеличено напхати в рюкзак щось схоже на найнеобхідніші речі (футболка, боба, снікерси, зарядка для мобілки та недожований по дорозі пиріжок з сільпа) поспіхом випираюся "в чому є” (довгі шорти, футболка та білі сірки) в дорогу. Готівки не маю, тож намагаюся натрапити на найближчий банкомат рідного "паровозного банку”, де нам дають стипендію. На найближчому атеемі стоїть дівчинко, котра після мого двуххвилинного перебування в черзі розвертається і питає "а што дєлать єслі он завіс с картачкай внутрі” на що я вказую на номер підтримки і під її розчарований стогін бажаю їй вдачі.

Забігаю в 18-ий корпус, сую картку, прошу видати мені гроші і... завис. Хвилини дві вилуплюсь то на екран то на телефон підтримки. Починаю подзвонювати по порядку всі вказані на банкоматі телефони. На 3-му номері автомат вертає мені картку з фразою "не виконано”. Хоч так. Роблю висновок, що банкомати мого банку стали раком і сподіваючись що операція з атеему іншого банку (котрий підтримує НСМЕП, звісно) буде вдалою прямую на метро.

З далеку бачу двох своїх друзів-панків, вдягнутих в камуфляж та стіли. Спроба на іншому банкоматі успіху не приносить. Я розумію, що дупа, тож беру візу та знімаю "пожежні” 200 грн. Це вистачить бодай на дорогу та проживання на базі. Далі буду думати.

На Хаківській знаходимо обіцяний автобус, що прямує прямо на фестиваль. Щодо обіцяного, звісно, трохи фейл: замість "комфортабельного” приперся "Еталон”. Ну що ж робити. Пакуємося в нього і я вирубаюся на 3 години.

Приїхавши на місце встаємо в чергу на поселення. Я поки що озираюсь навкруги.

А навкруги купа народу, вдягнених в стилі індастріал-сайбер-постапокаліпсис і все це на території совкового табору "Придніпровський”, що знаходиться на березі Дніпра в селі Чапаєвка, Черкаської області. В комплект до табору входять дерев’яні хатинки (в одній із них ми забронювали кімнату на двох де будемо жити втрьох), більш прикольні двухповерхові котеджи, роздовбані адміністративні будівлі (втч їдальня), три сцени, наметове містечко, 2 "бара” та кльовий хвойний ліс. Тож далі про все це докладніше.

Щодо стилю одягу більшості відвідувачів: це шось схоже на техноготів-кислотників. Вони трохи скидаються на імпортні фігурки-іграшки воїнів НАТО з мого дитинства. Починається все з стілів, зазвичай на дуже товстій платформі, чорні або камуфльовані штани ("панки заправляють штани в стіли, а вони лишають їх поверху” - пояснює мені мій друг). Дуже часто це вдягається в купі з різними ременями чорного, або кислотних кольорів. Чорний верх, дуже часто зі вставками металу. І все це завершує круті окуляри, респіратор та різнокольорове волосся. Виглядають вони круто (:

На фесті 3 сцени. Перша: тут грали лайв гурти. Назвати їх прямо лайвом не можна, бо електроніки в них більше, ніж в самих Пендаламів. Але це особливості жанру. Тож максимум електроніки, максимум ноізу, дисторшену та скрім і грол в вокалі. В моїй бібліотеці нійбільш схожими на них є Enter Shikary та Fail Emotions. Взагалі, мені як поціновувачу альтернативи та нюметалу музика була досить незвичною. Але щось-таки в ній є ("качає” як каже мій сусід).

Друга сцена була електронною і тут виступали діджеї. Стилі для мене дуже звичні: темні сторони драмендбейсу, нейрофанку та техно-трансу (шось таке).

Третя сцена була закритою і мала проектор, де вночі крутили фільми на кшталт "Покоління П” та "Кіндзадза”. Хто там виступав до фільмів — я не знаю.

Бари мали стандартні й нецікаві набори випивки та закусону. Їдальня частувала обідом за 25 гривень з трьох страв, в які входили бульйон (місцями суп, але в умовах сухпаю йшло на ура), другого та кумпоту (кумпот такий кумпот...).

Поки я вертів головою ми вже отримали ключ від нашої кімнати і почав накрапати дощ, котрий невдовзі стане головним героєм фестивалю. Зібравши всі наші клунки крокуємо за "тендітною пані” котра вказує нам нашу кімнату з двома ліжками, шафою, тумбочкою та двома стільцями. Я досить здивований за таку ціну: 25 грн на добу. Відразу лягаю спати, бо невиспаний, а виступи ще не почалися.

Встаю з першими звуками саундчеку. Миттєво розумію що наш будиночок знаходиться навпроти головної сцени і звукоізоляція тут нікудишня. Вилізши з кімнати розумію що йде дощ. Йду знаходжу своїх друзів-панків, котрі вже знайшли компашку і тулятся в одній кімнаті. В компашку входять ньюрейв діджей з Пітеру ("Лєнінграда” як він сам каже), вокаліст Dirty Bird 13 (одні з хедлайнерів 2-го дня), вокаліст Alfa Point (одні з хедлайнерів 1-го дня) та пару дівчаток. Всі дуже активно обговорюють сраний дощ та "как здорава что всє ми здесь сєводня сабралісь”.

До речі, мені здалося що самих учасників фесту рівно стільки ж, скільки і відвідувачів. Взагалі дуже багато народу з Росії. Білорусі, Словаччини, Польщі, Чехії та Великобританії. Цікаво, але я не зустрів жодної людини з Черкас). Всі ці народи були змушені через дощ багато сидіти в будиночках та глушити різного роду спиртне (а що ж ще робити на фесті).

Тим часом дож вщух і ми повилазили з кімнати. На мейнстейджі вже відбувалося хоча й не багато чисельне але досить професійне вогняне шоу і горлав в мікрофон якийсь гурт. Народ потроху почав підтягуватися. Най"атчаяніші” почали танцювати сайбер (ооо... то жесть і словами не передати, тож гугліть cyberdance та дивіться) тож я міг тільки ритмічно качати головою в сторонці та споглядати все це. Мої стомилися (чи то пити, чи то від музики) після 12-ої і пішли спати. Я повтикав ще з годинку на мейнстейджі та потопав на секонд, звідки лунав більш звичний для мене драмендбейс.

По дорозі (перший раз йшов на другу сцену "на звук”, тож згрібав по дорозі кущі і все таке, бо йшов в цілковитій темряві) з якого-сь будинку вискакує дівчатко з дредами, зібраними в жмут здоровенною резинкою, котре одіте доволі "по-попсовому” (бріджи, футболко та снікерси: приблизно як я) і видає гролоподібний звук в мою сторону. Я чи то з переляку чи то з відчуття взаємності відповідаю тим самим (діалог "буееее!” "буееееее!”) після чого дівчатко пострибки зникає за наступним будиночком. За нею поспіває хлопчина, до котрого я питаюся, вказуючи на зникаючі п’яти шаленої "елесде?” на що отримую "нє... вона навіть твереза...”.

Прилізши все-таки на секонд бачу порожній танцпол та діджея, котрий не зважаючи ні на що сам тащиться від того, що грає. А грає доволі непогано, тож я перед сном вирішую пострибати годину-другу. З часом нас набралося душ так 10, коли я відчув на собі не дуже вдалий підсрачник. Обернувшись бачу всю ту-ж скажену котра з милою посмішкою заявляє "Давай пиздитися” (мову оригіналу збережено). Я пояснюю що моє розуміння цього слова скоріш-за все координально розходиться ловлею фану, тим паче з дівчиноподібним створінням. Після деякої розмови все таки вмовлюю шановну шалену забути про затію і трохи змінити суть спілкування.

Через годину заходжу до своєї кімнати і тулюся на одному ліжку з вже сплячим другом (Арифметика: ліжка два, тіла — три) і потроху засинаю під гул майнстейджу, котрий продовжується аж до 6-ої ранку.

Прокинувшись опівдні ідемо під дощем на споживання їжі і я розумію, що треба рулити в Черкаси, бо грошей як не було, так і нема. Тож озброївшись парасолькою, взувши вологі снікерси, що так і не висохли за ніч з мінімальним екіпуванням та 10-ю гривнями рушаю в дорогу.

Вийшовши на трасу з Золотонош відразу ловлю маршрутку, що їде до Черкас і коштує 5 гривень. В кишені лишається хіба-що на дорогу назад і я щодуху сподіваюся на працездатність черкаських банкоматів.

Незважаючи на те, що я бачив Черкаси під дощем і здебільшого з-під парасольки — місто мені сподобалося. Раніше, коли я жив в Кременчуку (нижчу за течією Дніпра), я уявляв Черкаси як здоровий хімічний завод, котрий тільки те й робить що викидає різну гидоту то в повітря то в Дніпро. А тепер я бачив що це доволі затишне і головне зелене місто з нормально розвиненою транспортною системою і доволі привітними людьми. Був досить здивований, що тут на українській розмовляє не тільки молоді, але й старші покоління.

Тож доволі швидко потрапляю на вокзал, де безпомилково можна знайти банкомати мого "паравозного банку” і дуже радію коли той все-таки видає мені грошей. Це означає що все добре, і я потраплю додому врешті-решт.

Далі на моральному підйомі прямую до Будинку Торгівлі, де зговорилися зустрітися з давнім (наскільки давніми вони можуть бути в моєму віці) приятелем. З ним ми сидимо в, як він сказав, "забігайлівці” де досить затишно і мені продають за шість гривень доволі ситну страву з печеної картоплі, сала з м’ясом (ця фігня там називається якось на "т”, але я забув) і сиром. Доповнюємо все це пивом (на жаль світлим, тоді коли я хотів темного).

Від товариша дізнаюся що база, котрі приймає фестиваль також відома з’їздами байкерів та подібними заходами і про те, що в Черкасах про цей фестиваль не слухом ні духом.

Я досить обмежений у часі, тож дякую за гостинність і рушаю на автостанцію, де сідаю на останній автобус (за словами водія) до мого табору.

В таборі знаходжу друзів-панків з поновленою компанією. Мене пригощають польською медовухою і ми вилазимо на вулицю. Там потроху накрапає дощ, іноді переростаючи в зливу. Зібравшись під однією парасолькою спостерігаємо виступи учорашніх знайомих Dirty Bird 13, котрі мені запам’ятались и сподобались найбільше на фесті. Далі виступають гурти з Словаччини та Іспанії, але їх назви я не запам’ятав. Весь цей час було цікаво дивитися не тільки на те, що відбувалося на сцені, але й на оточення. Костюм кожного з сайберів був ручною роботою володаря і кожен був вартий окремого допису. Навіть хлопчині, стоячому там в білих скейтерах, коричневих бріджах та двох чорних футболках (бо холодно) було приємно там знаходитися, бо хоч я і не відношу себе до тієї субкультури, але споглядати це і знати, що в якомусь куточку нашої країни таке існує дуже приємно. Приємно що ми починаємо прокидатися від культурної сплячки і починаємо чимось захоплюватися та випускати свою індивідуальність на волю. І цьому вже не завадить ані злива ані щось інше.

Згодом вночі, відчувши що подорож до Черкас мене все таки трохи втомила поплентаюся до кімнати, де всі ліжка зайняті, тож змайструвавши лігво з двух стільців та тумби влягаюся спати під ритмічне гепання та завивання мейнфлору.

Зранку безрезультатно намагаюся зв’язатися з організатором перевезення котрий, як виявилося потім, після першого дня зловив інтоксикацію і лежить в лікарні. Тому вирішую поопівдні рушати в Черкаси і шукати транспорт в Київ, бо зранку наступного дня маю бути на роботі та буду писати цей пост.

Вирішення проблем з транспортом в Черкасах знову займає мінімум часу (я дуже вражений щодо цього) і я о 16:00 сиджу в дійсно комфортабельному автобусі, що їде з Черкас, де саме стало прояснюватися.

Взагалі, враження від фесту найпозитивніші навіть з огляду на дощ, постійно мокрі речі і не зовсім відповідність моїм музичним смакам. Це не перший фест (третій або четвертий, точно не знаю). І якщо буде наступний я, мабуть, поїду. Кожен виконавець по закінченні виступу робив такий-собі висновок що "Енерджі ета — (і гуртом) ахуєнааа!” і я з ними погоджуюсь.

Черкаси-Київ 2011

Частина посту розміщенна автором на блозі live.bete.tv

Просмотров: 534 | Добавил: humy | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]